Альтернативне вирішення спорів (медіа́ція)

Медіа́ція у праві — одна із технологій альтернативного врегулювання спору (англ. alternative dispute resolution) за участі третьої, нейтральної, неупередженої, не зацікавленій у даному конфлікті - медіатора.

В історії людства використання допомоги посередників для вирішення спорів відомо з давніх часів, вперше згадується про подібні способи паритетного вирішення спорів в торгових відносинах стародавніх фінікійців у Вавілоні. У Стародавній Греції існувала практика використання посередників (proxenetas), римське право, починаючи з кодексу Юстиніана (530—533 н.е.) офіційно визнавало посередництво у вирішенні спорів. Римляни використовували різні терміни для визначення поняття « посередник » — internuncius, medium, intercessor, philantropus, interpolator, conciliator, interlocutor, interpres, і, врешті - mediator. В деяких культурах до постаті « посередника » відносились з особливою пошаною і поважали його на ряду з жерцями та вождями. Медіація у її сучасному розумінні дістала розвитку у другій половині 20 століття, спочатку в країнах англо-саксонського права - США, Австралії, Великобританії, а після цього почала розвиватись у Європі.

Медіація (лат. мediatio - посередництво) ґрунтується на принципі – « win-win « (« переміг – переміг ») і суттєво відрізняється від традиційного розуміння « примирення », адже медіація дозволяє сторонам за рахунок паритетних і структурованих переговорів досягти консенсусу і задовольнити інтереси обох сторін, юридично оформити результат вирішення спору та відійти від втрати часу в судових процедурах, від додаткових і непередбачуваних витрат. Основною метою медіації є припинення конфлікту між сторонами шляхом знаходження компромісу між його опонентами.

Медіація має визначені умови і правила проведення, послідовність дій, а також ґрунтується на таких принципах:

· добровільність,

· конфіденційність,

· взаємоповага,

· рівність сторін,

· нейтральність та неупередженість медіатора,

· прозорість процедури.

· юридичне оформлення результату медіації та досягнутих між учасниками спору домовленостей.
 

Медіатор має ціллю досягнення чітких домовленостей між учасниками спору, зокрема про те, як сторони будуть вирішувати конкретні питання. Він не приймає до уваги виявлення будь-яких почуттів під час процедури медіації. Медіатор зосереджений на перспективі взаємовідносин сторін спору, а не аналізі минулих відносин сторін. Медіатор контролює процес і не впливає на учасників процесу медіації або результат, при цьому медіатор організовує проведення процедури. Медіатор допомагає визначити сторонам спору реальні інтереси, коло спірних правовідносини і допомагає сторонам самостійно виробити угоду по спору, при цьому сторони конфлікту повністю контролюють процес прийняття рішення по врегулюванню спору і умови розв'язання спірної ситуації. Медіатор полегшує процес спілкування між сторонами конфлікту, розуміючи позиції та інтереси кожної зі сторін, фокусує сторони на їх інтересах і допомагає у пошуку продуктивного рішення проблеми, надаючи сторонам можливість виробити угоду самостійно. Іншими словами медіатор веде процес з’ясування усіх обставин, із цього і складається технологія медіації – щоб позиція кожної зі сторін і їх виниклі почуття, побажання, інтереси, потреби спочатку були сфокусовані, озвучені, почуті і зрозумілі всіма. При цьому медіатор підтримує задіяні в спорі сторони у розробці самостійного рішення - виходу із конфліктної ситуації, що буде взаємоприйнятним для усіх сторін конфлікту.

Медіація це структурована процедура, яка зазвичай триває кілька сесій. Отже, медіація є типовою формою консенсусу.

Варто підкреслити, що медіатор не суддя, не арбітр і не консультант. Він працює, в першу чергу, як «конфліктолог» і допомагає розв’язати конфлікт як у правовому так і у міжособистісному полі. У підсумку сторони отримують можливість усунути усі непорозуміння, зберегти відносини, зекономити час та ресурси.

Медіатор відіграє активну роль під час проведення процедур врегулювання спору, водночас враховуючи кожну конкретну ситуацію та взаємовідносини учасників конфлікту, роль медіатора може зводитись до сприяння (фасілітації), тобто відповідальності за організацію перемовин учасників конфлікту (слідкуванням за дотриманням регламенту і структурою процедури).

У спеціалізованій літературі та наукових дослідженнях наводиться велика кількість класифікацій медіації та її процедури.

Перша класифікація похідна від загальної мети процедури примирення, тут можна виділити два види:

1. Превентивна медіація;

2. Медіація спору, що вже виник;

У свою чергу, превентивну медіацію можна поділити на підвиди:

а) Медіація укладення угоди;

б) Медіація супроводження проекту, зокрема реалізації довгострокових проектів у цілях швидкого вирішення протиріч на ранніх стадіях задля забезпечення своєчасності завершення проекту.

в) Медіація вироблення рішення.

До другого виду медіації можна віднести такі підвиди:

а) Оглядова медіація;

б) Медіація стримання розвитку (ескалації) спору;

в) Медіація врегулювання спору.

Друга класифікація є похідною від порядку застосування процедури медіації сторонами:

1. Добровільна медіація;

2. Обов’язкова медіація.

Добровільна медіація застосовується на підставі взаємної згоди сторін. Суд або інша особа, що розглядає спір, вправі запропонувати сторонам використання медіації, проте сторони можуть прийняти чи відхилити таку рекомендацію без будь-яких негативних наслідків.

Обов’язкова медіація – це процедура, що проводиться в імперативному порядку на підставі закону, по рішенню суду або іншого уповноваженого органу.

Третя класифікація виділяється за принципом належності спірної ситуації до сфери правового регулювання:

Приватні процедури альтернативного врегулювання спорів;

Публічні способи альтернативного вирішення спорів.

Традиційно приватними способами альтернативного врегулювання спорів, визначаються самостійні, незалежні в своєму регулювання і існування від судової системи процедури, до яких сторони звертаються добровільно. Даний спосіб характеризується високим ступенем диспозитивності і мінімальним втручанням держави, роль якої обмежується офіціальним визнанням приватної медіації як легітимного способу врегулювання спорів.

Четверта класифікація медіації проводиться в науковій літературі в залежності від технології її проведення:

1. Спільна медіація – коли усі сторони приймають безпосередню участь в сесіях медіації.

2. «Шатл» медіація – коли медіатор проводить почергові зустрічі з кожної зі сторін конфлікту.

Медіація досить швидко розвивається і сфера її застосування розширяється. Гнучкий підхід дозволяє створити унікальну модель, що ідеально підходить до кожного окремого випадку. Конфлікти і спори настільки різні, що від медіаторів вимагається добра уява і творчий підхід до кожної окремої процедури.

Функції та ролі медіатора у врегулюванні і вирішенні спору:

Оцінювач конфлікту. Медіатор має виважено і ретельно вивчити усі дані, що стосуються учасників спору, зібрати про усю необхідну інформацію про конфлікт. Це можна зробити наступними способами:

· вивчити отриману від сторін інформацію;

· визначити участь і поведінку опонентів у минулих конфліктах;

· визнати позиції сторін у процедурі попередніх дебатів, т.з. « вентиляції »;

· спостерігати дії учасників конфлікту під час дискусій по усіх процедурних питаннях проведення медіації.

Активний слухач. В цій ролі медіатор має уважно вислуховувати учасників щоб виявити як змістовну так і емоційну складові конфлікту, що включає:

· забезпечення зворотнього зв’язку між сторонами задля того, щоб упевнитися, що одна сторонам вислухала і зрозуміла, про що говорить інша;

·  визначення окремих емоційних факторів від змістовного складу конфлікту;

·  пошук і розкриття істинних інтересів сторін;

·  відокремлення питань та проблем, не пов’язаних з реальними інтересами сторін;

·  забезпечення можливості конфліктуючим сторонам зрозуміти їх позиції;

·  визначення моментів відчуття сторонами несправедливості;

·  розуміння того, коли сторонам необхідно більше інформації, консультацій або надання часу для обміркування проблеми.

Контролер переговорів. Тут медіатор має навчати сторони правилам ведення партнерських переговорів, з установкою на співробітництво в пошуку і розробленні рішень, що задовольняють інтереси і потреби кожного із учасників спору.

Неупереджений організатор процесу. В цій ролі медіатор має:

· Надавати допомогу у встановленні основних положень, на яких буде ґрунтуватись процедура проведення медіації;

· Координація сторін у досягнення процедурних угод;

· Створення умов для встановлення коректного спілкування між часниками конфлікту;

·  Керування сторін в рамках правил ведення договірного процесу;

· Забезпечення і підтримання психологічного комфорту сторонам у обговоренні і пошуку інших рішень, які можуть сприяти деескалації та вирішенню конфлікту.

Помічник у виробленні сторонами остаточних домовленостей. В цій ролі медіатор має упевнитися, що конфліктуючі сторони точно розуміють всі умови угоди про врегулювання спору. Крім цього, сторони повинні повністю погодити умови угоди і бути здатними виконати кожна свою частину угоди надійно і в довгостроковій перспективі.

Тактики дій медіатора:

Почергове вислуховування учасників конфлікту – застосовується для з'ясування ситуації, інтересів кожної зі сторін, позицій сторін і пропозицій.

Директивна дія – акцентування уваги на слабких місцях позицій кожного із опонентів з метою схилення їх до примирення.

Операція – медіатор веде перемовини при одночасній участі обох сторін.

Вплив на опонентів – доведення учасникам конфлікту помилковості його позиції.

Шатлна дипломатія – медіатор розділяє конфліктуючи сторони і постійно курсує між ними, погоджуючи їхні позиції.

Стадії процедури медіації.

Стадія 1. Формування структури і довіри.

На цій стадії закладаються основи взаємовідносин сторін у процесі медіації та забезпечення їх розуміння і прийняття учасниками. Створюється комфорт, комунікація і закладається можливість контролю з боку медіатора.

Другий крок - визначення ролей, що будуть виконуватись учасниками в ході переговорів. Далі – обговорення і прийняття правил поведінки та способів забезпечення дотримання таких правил.

На третьому кроці учасники конфлікту висловлюють власне бачення проблеми, виявлення прихованих проблем.

Четвертий крок – це вивчення очікувань учасників, заслуховування побажань, прогнозування можливостей задоволення очікувань і підбір техніки ведення процедури.

Стадія 2. Аналіз фактів і виявлення проблем.

Для того щоб вимагати від сторін вироблення рішень, усі учасники повинні володіти однаковим обсягом інформації і добре розуміти стан проблемного питання. Адже для того щоб розв’язати конфлікт, спочатку потрібно добро розуміти його причини і природу. Задача медіатора на цій стадії – виявити всі існуючи проблеми та визначити по яким питанням сторони бажають досягти компромісу, а також скоординувати черговість їх розгляду.

Стадія 3. Пошук альтернативних сценаріїв.

Ця стадія має бути спрямована на пошук найбільш ефективного способу вирішення спірних питань. Після вивчення усіх проблем і визначення головних, проведення заслуховування сторін з приводу шляхів вирішення проблем, фіксування пропозицій. Далі проводиться аналіз отриманих пропозицій на предмет їх відповідності наступним критеріям:

·                Прогнози розвитку подій у випадку прийняття даного рішення;

·                Наслідки, що виникнуть після прийняття рішення;

·                Юридичні і фінансові ресурси, що сприяють/не сприяють виконанню даного рішення;

·                Нові обставини, що можуть виникнути під час виконання даного рішення.

·                На цій стадії медіатор виконує дві важливі задачі:

·                Допомагає сторонам краще сформулювати ті пропозиції, що вже наявні.

·                Стимулює учасників конфлікту до пошуку нових пропозицій, які будуть взаємовигідними.

Стадія 4. Переговори і прийняття рішення.

Головним завданням цієї стадії є спрямування часників на спільну роботу щодо розвитку компромісів по значимих проблемних питаннях. Роль медіатора на цій стадії у тому, щоб інформувати учасників про процедури і технології, здатні допомогти у прийнятті ефективного рішення. Далі медіатор контролює організаційно-технічну сторону переговорів, тоді як перемовини по суті ведуть самі сторони.

Стадія 5. Оформлення результатів процедури медіації.

Медіатор організовує складення плану, уточнює формулювання і фіксує прийняті сторонами рішення. У процесі вироблення прийнятної для сторін спору угоди у першу чергу фіксуються ті положення, по яких сторони досягли згоди. Ідеальна підсумкова угода про врегулювання спору це рівноправні, законні і тверді зобов’язання, що були вироблені сторонами в результаті перемовин і з якими погоджується сторони конфлікту. Особливу увагу необхідно приділяти процедурі підписання виробленого і прийнятого сторонами договору.

Після закінчення переговорів їх учасники мають підготувати звіт, у якому мають бути дані відповіді на наступні питання:

Що сприяло успіху переговорів, та як було подолано труднощі, що виникали під час перемовин;

Що не було враховано під час підготовки до переговорів і чому;

Які були несподіванки під час проведення процедур медіації;

Яка була поведінка опонента на перемовинах під час медіації;

Які принципи ведення перемовин можливо і необхідно використовувати при веденні будь-яких інших перемовин.

Стадія 6. Підписання і затвердження угоди про мирне врегулювання спору.

На цій стадії медіатор разом із сторонами визначає, які механізми забезпечать найбільш швидке і дієве виконання сторонами угоди і які ресурси і способи забезпечення виконання зобов’язань сторін для цього необхідні.

Отже, медіація слугує для виявлення і вироблення варіантів вирішення, що прийнятні для учасників спору і передбачає досить гнучкі підходи, а прийняті рішення мають бути результатом волевиявлення обох сторін.

Світова практика свідчить про те, що медіація, на сьогодні є однією із найбільш поширених форм врегулювання спорів, зокрема, практично 90% усіх процедур медіації завершуються успішно для конфліктуючих сторін. Закордонні юристи вказують, що вже не можуть уявити управління конфліктами без застосування медіації. І якщо у США та Європі медіація застосовується повсякденно, то для української юридично спільноти, не кажучи вже про пересічних громадян, медіація це новий інструмент вирішення спорів.

У сучасному світі медіація отримала визнання у вирішенні широкого спектру конфліктів і спорів починаючи від конфліктів між особами і закінчуючи багатосторонніми конфліктами в комерційній і публічній сферах.

·                Галузі використання медіації:

·                Між- и внутрішньокорпоративні спори;

·                Господарські спори між контрагентами;

·                Супроводження проектів, що стосуються інтересів багатьох зацікавлених осіб;

·                Конфлікти на роботі;

·                Міжкультурні конфлікти і т.п.

Часто практичні ситуації є складнішими ніж класична формула відносин, що описані вище. Існує ряд причин запобігти класичному ходу виникнення, ескалації та судового вирішення конфлікту, наприклад: обґрунтоване небажання псування відносин із партнерами по бізнесу чи близькими людьми, небажання розкривати усі нюанси виниклого спору и т.п. Саме у такому випадку найкращим та найефективнішим засобом вирішення конфлікту є медіація. Медіація має ряд переваг над традиційними способами вирішення конфліктів, адже дозволяє зберегти відносини між конфліктуючими сторонами, а також значно скорочує час на вирішення конфлікту і потребує значно менше ресурсів.

У якості медіатора обов’язково мають залучатись дипломовані фахівці у галузі права. Це зумовлюється необхідністю найдетальнішого вивчення виниклих розбіжностей у сторін залежно від кожної реальної ситуації. Ґрунтуючись на фактах, надаючи професійну юридичну кваліфікацію кожній конкретній спірній ситуації, медіатор за допомогою фахових технік залучає сторони конфлікту до його вирішення. У такому разі сторони спору віднаходять найбільш «безболісний» і взаємоприйнятний шлях виходу із конфліктної ситуації.

Види і техніки медіації.

Медіація, орієнтована на вирішення проблеми (problem-solving or settlement-directed approach). Особливістю цього підходу є зосередженість на інтересах опонентів, а не на їх позиціях щодо спору. Позиція – це результат конфлікту, який сторона бажає досягнути як прийнятний, інтерес – ціль, яка має бути задоволена і досягнута. У межах даного підходу медіатор спочатку пропонує сторонам висловити свої позиції і потім допомагає їх визнати, що у сторін існують спільні інтереси і потреби.

Трансформативна медіація (transformative approach). В рамках даного підходу медіатор в процесі роботи зі сторонами використовує методи професійного втручання в конфлікт, що дозволяє трансформувати його, зокрема дозволяє учасникам зрозуміти психологічні причини конфлікту і впливати на конструктивний настрій сторін, впевненість у власних силах і визнання протилежності позицій опонентів. Через спілкування сторін за допомогою даного підходу, медіатор зосереджує увагу учасників на можливості по-новому подивитись на спірну ситуацію через її обговорення, і у таки спосіб « трансформувати спір » і прийти до взаєморозуміння, що у свою чергу сприяє визнання сторонами потреб одна одної.

Медіація, заснована на взаєморозумінні (understanding-based approach). Головною ціллю даного підходу є вирішення спору шляхом розуміння, адже більш глибоке розуміння сторонами їх власних перспектив, пріоритетів та інтересів, як і перспектив, пріоритетів та інтересів іншої сторони, робить сторін здатними взаємними зусиллями подолати виниклий конфлікт і виробити взаємоприйнятне рішення. У межах даного підходу ключове значення має відповідальність сторін за ті рішення, які вони приймають. Такий підхід передбачає, що самі учасники, а не будь-які інші особи, найбільш повно уявляють собі сутність спору і мають найкращі можливості знайти рішення.

Поновлювальна медіація (restorative mediation). Цей підхід направлений на створення умов діалогу, в процесі якого відповідальність за прийняті рішення лежить на сторонах-учасниках конфлікту, і в результаті якого нівелювання шкоди і поновлення взаємовідносин, поновлення статусів учасників як особистостей. Т.ч. головне завдання медіатора не примирити сторони, а створити такі умови для сторін і їх діалогу, в яких вони самі зможуть прийти до важливого поновлювального ефекту примирення і укладення договору.

Оціночна медіація (evaluative approach). Медіатор впливає на процес мислення, надаючи оцінку тим обставинам і відносинам, що відбуваються між сторонами, і здійснює вплив на результат діалогу, при необхідності пропонуючи свої варіанти вирішення спору.

Варто зазначити, що основною перевагою МЕДІАЦІЇ є ДОБРОВІЛЬНЕ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ конфліктуючими сторонами, чого не можна досягти в судовому порядку, де рішення приймається судом і як мінімум одну зі сторін конфлікту таке рішення суду не влаштовує.

Основний позитивним ефектом використання процедур медіації, є те, що після завершення медіації сторони чітко знають, що результат до якого вони прийшли, був вироблений ними безпосередньо. У кожної зі сторін конфлікту, що вирішений за допомогою медіації не залишиться відчуття, що її опонент отримав більше ніж інша сторона. Договір, що укладають сторони в результаті проведення медіації може визнати права та обов’язки кожної зі сторін, їх вигоду або інші переваги кожної сторони докорінно іншим способом ніж вирішив би суд або арбітраж. Такий договір має містити не вирішення спору по принципу: «Один – правий, другий – не правий», через аналіз позицій сторін в розрізі законодавства, як це робить у суді, а розмежувати домовленості між сторонами конфлікту таким чином, як це хотілося б кожній зі сторін, у чому дістає свій вияв і зміст будь-яких мирових переговорів та медитативних процедур.

Медіація в її сучасному розумінні знайшла відображення у директиві Європейського парламенту і Ради ЕС «Про деякі аспекти медіації в цивільних і комерційних справах», що набрала чинності у травні 2008 року. Дана директива відіграє важливу роль у світі і схвалена 27 членами ЕС, а це означає, що значна кількість західних країн признала її орієнтиром. Європейський Кодекс поведінки медіаторів (European Code of Conduct for Mediators) був розроблений ініціативною групою практикуючих медіаторів – представників більше 30 європейських організацій, що займаються альтернативними способами вирішення спорів, при підтримці європейської комісії і прийнятий на конференції в Брюсселі.

Тільки в останні роки медіація стала застосовуватись в Україні, і зараз відбувається процес закріплення медіації на законодавчому рівні, підтвердженням чого є реєстрація законопроектів про медіацію у Верховній Раді України. Так, останнім, був зареєстрований 03.07.2013 законопроект про медіацію № 2425а-1. Ціллю є введення на законодавчому рівні правового інституту медіації в Україні, створення правових умов для застосування процедури медіації в Україні. Законопроект закладає і визначає правові основи проведення позасудової процедури врегулювання конфліктів за взаємною згодою сторін таких конфліктів (медіація) і участю посередника (медіатора), визначає принципи проведення медіації і порядок її проведення, а також визначає правовий статус медіатора, його права і обов’язки, а також відповідальність, регламентує процедури медіації. Окрім цього, для визначення особливостей застосування процедури медіації в окремих категоріях справ проектом закону пропонується внести зміни до КЗпП, КК, КПК, ЦПК, ГПК, КААС і Закон України «Про виконавче провадження». Також, варто звернути увагу на те, що до законопроекту про медіацію № 2425а-1, раніше були зареєстровані також інші законопроекти про медіацію, зокрема: проект Закону про медіацію № 2425а від 26.06.2013, проект Закону про медіацію № 10301-1 від 19.04.2012, проект Закону про медіацію № 10302 від 05.04.2012, проект Закону про медіацію № 7481 від 17.12.2010.

Звернувшись до фахівців AVANTGARDE Ви зможене отримати професійну послугу з проведення процедури медіації і досягти на паритетних відносинах із своїм опонентом згоди щодо усіх проблемних питань та вирішити спір, а також виробити, підписати угоду про врегулювання спору і усі необхідні документи для швидкого і ефективного виконання домовленостей по врегулюванню спору. 

Звертайтесь до професійних юристів

Альтернативне вирішення спорів (медіація)